Виконавча директорка U-Cycle Анастасія Макаренко зібрала понад мільйон гривень, на які купила кількасот бронежилетів. Настя розповіла, як вона це зробила, чому почала і про що мріє після перемоги. Якщо хочете долучитися до наступного збору на бронежилети, шукайте реквізити в кінці статті.

— Як вдалося зібрати таку суму на бронежилети і що робиш зараз?

Останні кілька днів пройшли під девізом вантажимо/відправляємо. Усі бронежилети вже поїхали на схід в міста Донецької області, у Харків, Чернігів, Миколаїв та Енергодар. Зараз наші броніки вже захищають українських захисників та захисниць. Кілька ще в дорозі, аби виконати свою святу місію.

Зараз Укрзалізниця безкоштовно перевозить гуманітарну допомогу, тому вранці на вокзалі особлива атмосфера: скрізь щось вантажать або відвантажують. За ранок встигла зустріти кілька разів, як забирали й інші бронежилети — душа радіє! Вони ж всі для наших захисників і скоро вже будуть на передовій.

Станом на 10 квітня завдяки двом дописам у Facebook я зібрала на картку 1 224 702 грн. Ще 207 000 грн на бронежилети для Чернігова покрила волонтерка Оксана Куянцева та дофондували її друзі. Ще 20 бронежилетів спеціально для Чернігова подарувала Українська Рада Бізнесу. Дякую всім прекрасним людям з України та всього світу, які підтримали цю маленьку, але важливу ініціативу фінансово. Окремо хочу подякувати Dead Lawyers Society, які перші зголосилися  підтримати фандрезийнг на броніки та перші 100 тисяч. Це дуже додало віри на старті, що зможу зібрати необхідну суму.

Дякую всім моїм неймовірним друзям, з якими ми це вантажили на вокзалах Львова та Києва, відправляли і розвозили по всій країні. Дякую всім, хто ще в дорозі і довозить їх на позиції. Окремо дякую за доставку в Чернігів ГО «Сяйво Сіверщини». І найважливіше — дякую всім, для кого ми це все організували. Хай ці бронежилети вас оберігають та захищають, як ви сьогодні захищаєте нашу країну і нашу незалежність.

Я втомлена, але з радістю в серці. Ця історія затягнулася аж на місяць. І, як виявилося, найпростіше в ній вийшло зібрати гроші. Друзі, ви всі чудові — перший мільйон вдалося зібрати за 6 днів! А от логістика і постачання в умовах війни — це ще той виклик, найчесніша гарантія — «ніяких гарантій». Якщо коротко, то замовлені в першій та другій серії бронежилети досі не доїхали в Україну, і після енного відтермінування доставки я ризикнула і зорганізувала повернення коштів, знайшла та проплатила іншу партію. 

Що далі? Як і обіцяла, буду збирати та викуповувати бронежилети аж до нашої спільної Перемоги. На старті мала план зібрати на 100 бронежилетів, а вийшло 213! Тож кличу підтримати продовження. Далі будемо передавати на Схід, там їх дуже чекають.

— Чому ти почала це робити?

Так співпало, що я відкрила свій збір на броніки в момент найгучніших пострілів та вибухів у себе вдома на Чернігівщині, коли ворожі танки штурмували наші блокпости. І ця історія весь цей час допомагала мені тримати стрій. Цей останній місяць бронежилети стали моєю йогою та найкращою духовною практикою. 

Для мене йога завжди була про зміцнення духу і здатність тримати рівновагу. Але чесне проживання повномасштабної війни в Україні допомагає укріплювати свою внутрішню опору і дух так, як не зміг жоден ретрит. Бути активною та включеною або, як я кажу, «шевелити ластами» — це мій спосіб проживати цю війну з її щоденними втратами. Мені простіше проживати це, коли я рухаюсь, коли я допомагаю іншим. Це дає мені змогу трансформувати тривогу в упевненість. Так, горювати і оплакувати потрібно, але коли пакуєш машину на Схід, то відчуття зовсім інші. Це не про геройство, це моє бачення, як я можу наблизити нашу перемогу.

Особисто я не дуже люблю слово «волонтер», бо вважаю, що воно кастомізує цю діяльність. Буцімто є волонтери і не волонтери. Хоча насправді ми всі можемо щось робити для спільної перемоги. Кожен має вмикатися, як може — хтось мобілізувався і зараз захищає країну від ворога, хтось готує на кухні, хтось відшиває, хтось збирає на турнікети та військову амуніцію, а хтось на це переказує гроші. Це все має великий сенс і має працювати як єдина цілісна екосистема.

Зараз, на моє глибоке переконання, уся країна має включитися та підтримати схід і південь України, де тривають активні бойові дії і частина території лишається під окупацією рф. Це єдиний шлях — коли всі разом — тільки так ми зможемо вистояти і перемогти.

— Про шо ти мрієш після перемоги?

У перші тижні, коли повномасштабна війна вибила землю з-під ніг, дуже хотілось повернути своє старе життя. Я навіть завела список, де пробувала записувати, що я хочу зробити після перемоги — такі дуже прості речі. Але ті мрії, які були важливі до війни, стали зараз неактуальні — піти в улюблену кав’ярню, поїхати сотий раз у Львів, злітати в Дахаб у відпустку. Зараз я просто мрію, щоб усі мої друзі і близькі лишилися живими. І сама теж хочу лишитися живою. Це зараз найважливіше — не просто вижити, а лишитися живою. Людиною, яка вміє відчувати, чесно проживати реальність і співпереживати. Це, мабуть, найбільший виклик для всіх нас зараз. Залишитися живими і фізично, і духовно.

Війна вчить мене бути готовою до всього. Наші мрії залежать від уявлень про світ, а мої уявлення про світ змінюються зараз дуже швидко. Мені цікаво самій, про що я буду мріяти після війни. Знаю точно, що там буде багато нових важливих сенсів та змістів.  

Я маю велику мрію про Україну. Зараз ми вмістили у своїх серцях всі міста і села України, усіх людей від сходу до заходу, від півночі до півдня. Я ніколи не була в Ірпені або Бородянці, але мені болить за них не менше. Наша суперсила зараз в об’єднанні та взаємопідтримці: ми самі всі об’єдналися та об’єднали навколо себе весь світ. Це дорого нам коштувало, але водночас це й такий подарунок нам від росіян. Зараз Україна та українці закохують в себе весь цивілізований світ. Своєю гідністю, сміливістю, стійкістю, людяністю. Російські солдати тягнуть собачі будки й унітази з випалених українських міст до себе додому, а ми зараз діємо як єдиний цілісний організм.

Цей новий український код, який активізувала в нас ця війна, робить нас непереможними. Я хочу, щоби все це — гідність, чесність, хоробрість, взаємопідтримка,  співпереживання — лишалися нашою суперсилою і після закінчення війни. Тим пальним, на якому ми зможемо відбудувати країну, про яку ми мріяли або навіть не дозволяли собі мріяти. А для себе, мабуть, мрію знайти своє місце в цій новій Україні.

Якщо ви хочете допомогти, додаємо реквізити для збору Насті на бронежилети:

(UAH) 

ANASTASIIA MAKARENKO 

Номер картки Приватбанк: 

4731185608673643

IBAN: UA183052990000026202644157499

Paypal: nastia.makarenko7@gmail.com