Що таке велосипедна адвокація, чим вона відрізняється в різних країнах світу, які з організацій успішніші, і де в цій системі U-Cycle (ГО «Асоціація велосипедистів Києва»)? Відповідь на ці запитання шукав і знайшов випускник кафедри політології Києво-Могилянської академії Денис Дзюбинський. У 2022 році він захистив дипломну роботу, де дослідив кейси велосипедної адвокації в Україні, Німеччині, США, Колумбії та Китаї.

Для порівняння у дослідженні використано кейси організації Changing cities (Берлін, Німеччина), кейс ексмера Боготи Енріке Пеньялоса (Колумбія), кейси організації People for Bikes (США), Bike-GZ у Гуанчжоу (Китай) та U-Cycle (ГО «Асоціація велосипедистів Києва», Україна).

Адвокація — процес впливу на владу з метою ухвалення певних рішень.

Changing Cities: традиційні демократичні інструменти участі

Берлінська організація Changings cities має чимало здобутків. Серед найвідоміших варто виокремити «берлінський велосипедний референдум» 2016 року, внаслідок якого коаліція велоорганізацій зібрала понад 100 тисяч підписів під заявою про місцевий референдум. Референдуму не відбулось, коаліція пішла на угоду з владою, яка погодилась на те, що вимоги коаліції будуть включені в новий берлінський закон про мобільність. Ця кампанія була настільки гучною, що мала безпосередній вплив на формування коаліції в міському парламенті. Завдяки регулярним акціям протесту,  перемовинам з політиками, проєктам на національному рівні  велосипедна тематика в Німеччині не втрачає актуальності.

Кейс Changing cities є класичним прикладом організації, що задля досягнення цілей використовує класичні демократичні інститути протесту, референдуму, співпраці з політиками тощо. 

Енріке Пеньялоса: Прогресивний лідер

Кейс мера Енріке Пеньялоса говорить нам про те, наскільки важливим є інститут виборів, оскільки для кожного класу суспільства обрання правильної людини, що просуває саме їхні інтереси, може бути суттєвим фактором позитивних змін у житті. 

Енріке Пеньялоса займав посаду мера Боготи (Колумбія) у 1998-2001 роках та вдруге у 2016-2019 рр. За першої каденції Пеньялоса в місті було побудовано 300 км велодоріжок, розширено тротуари, створено чимало громадських парків, зроблено традиційним щорічний день без автомобілів. Завдяки впровадженим політикам кількість смертельних ДТП на дорогах зменшилася, що, безумовно, підтримувала локальна велоспільнота. 

Після завершення своєї другої каденції в 2019 році Енріке Пеньялоса залишив за собою мережу в 540 км велосипедних доріжок та позитивну зміну статистики використання велосипеда: за роки врядування відсоток використання велосипеда виріс з 0,58% до 9%.

Попри позитивні зміни у велосекторі в Боготі існував велорух, що безумовно свідчить про те, що транспортна політика в місті не була досконалою. Втім, якщо зважити на те, якої популярності у світі здобув Енріке Пеньялоса та впроваджені ним політики, то можемо вважати його політику ефективною. 

Кейс Енріке Пеньялоса є прикладом того, як позитивні зміни можуть відбуватися і без активного втручання громадянського суспільства. У випадку задоволеності владою організаціям громадянського суспільства слід підтримувати та скеровувати її у правильному напрямку. 

People for Bikes у США: Лобізм

Лобізм — адвокація інтересів бізнесу.

Ще одним цікавим кейсом є організація People for Bikes у США. Формат цієї велоадвокаційної організації є нетиповим для нас, оскільки ця організація є об’єднанням понад 340 велосипедних бізнесів, які захищають свої інтереси, займаються лобізмом, що є легальною практикою у США.  Бізнеси-члени сплачують членські внески, таким чином підтримуючи діяльність об’єднання. 

Попри те, що ця організація має серед своїх цілей примноження прибутків велобізнесів, зокрема регулювання промисловості в сфері веловиробництва, зменшення оподаткування та мит для таких бізнесів, адвокацію законодавства для електровелосипедів, вона займається промоцією велосипеда, адвокацією щодо розбудови велоінфраструктури і т.д. Адже таким чином — завдяки розвитку велосипедної інфраструктури і створенню більш сприятливих та комфортних умов для використання велосипеда, кількість велосипедистів зростатиме, а відтак зростатимуть і продажі велобізнесів, чиї інтереси зокрема захищає ця організація. 

Цей кейс є наочним прикладом успішної синергії велоадвокації та бізнесу, адже така модель забезпечує стале фінансування профільних громадських організацій, експертних досліджень, проєктів з розвитку велоінфраструктури.

Bike-GZ у Китаї: Сподобайтеся владі і громадськості

У дослідженні також було розглянуто кейс велоадвокаційної організації Bike-GZ у Гуанчжоу (Китай). Загалом Китай — це країна, що мала дуже розвинену велосипедну культуру від початку 20 сторіччя. Утім, починаючи з 80-х років разом з економічними реформами Дена Сяопіна велосипед починає витіснятись автомобільним транспортом. Уже в 2000-х внаслідок високої смертності на дорогах, погіршення якості повітря, постійних заторів уряд Китаю змінює свою політику знову. 

Природним процесом внаслідок незадоволення транспортною політикою уряду є поява активістського середовища. Втім, у цьому випадку варто зважати на авторитарний режим Китаю, на непритаманний цьому режиму формат прийняття рішень «знизу-догори». 

Усвідомлюючи ризик репресій, велоактивісти в Гуанчжоу вдаються до наступних дій. Вони не намагалися привернути увагу до себе протестними акціями, критикою влади, натомість вони комунікують з посадовцями, намагаються висвітлити свої зустрічі співпраці з ними у ЗМІ, не вступати в конфронтацію з представниками влади. Таким чином члени організації Bike-GZ отримали визнання влади, що безумовно сприяло їхній інституціоналізації, допомагало впровадити певні політики та оберігало від репресій.

Кейс Bike-GZ у Китаї вчить нас тому, що в процесі підготовки до адвокації варто оцінювати власні ресурси: не завжди традиційні інструменти участі громадян є доступними, можливо, варто остерігатись конфліктів із органами влади для уникнення репресій. А для того, щоб бути почутими, варто знайти спосіб співпраці, який буде вигідним усім сторонам.

А що з U-Cycle?

Якщо порівнювати вище перелічені стратегії адвокації з тією, що застосовує громадська організація «Асоціація велосипедистів Києва» (U-Cycle), то видається очевидним, що найбільш схожою вона є з організацією Changing cities у Берліні. Адже спільнота U-Cycle використовує традиційні інструменти участі громадян. U-Cycle веде перемовини з органами влади, просуває зміни в законодавстві, проводить яскраві протестні акції, працює на національному рівні, розбудовує велоспільноту. Рівень співпраці U-Cycle з велосипедним бізнесом важко прирівняти до американського лобістського кейсу People for Bikes, а участь у протестних акціях свідчить про відсутність страху до репресій з боку влади, як це було в кейсі Bike-GZ у Гуанчжоу.

Велорух є суспільно-політичним рухом. Представники велоруху мають різні цілі, для досягнення яких вони використовують різноманітні методи адвокації. Велорух, як і будь-який суспільно-політичний рух, чинить вплив на суспільну свідомість, політику, політики, політиків, засоби масової інформації.

Упродовж своєї довгої історії велорух мав суттєвий вплив на розвиток міст, міську мобільність, інфраструктуру, розвиток технологій, та інші суспільно-політичні рухи: фемінізм, соціалізм, анархізм та енвайронменталізм. Велорух є невіддільною частиною не лише повсякдення багатьох людей, але й суб’єктом в процесі побудови історії.

Повний текст дослідження Дениса Дзюбинського «Велорух як практика громадського активізму: кейс-стаді адвокаційних стратегій представників велоруху в Україні та світі» доступний тут.