Голландська велореволюція

Як Амстердам став велостолицею світу? Український журналіст Олег Єльцов розпитав велоактивіста з Амстердама про його досвід велореволюції по-голландськи. Матеріал републікується в перекладі з дозволу автора.

Ми дивуємося, чому європейці живуть по-людськи, а в нас не виходить. При цьому не втомлюємося звинувачувати мафію, президентів, прем’єрів і Путіна, продовжуючи сидіти по своїх хатах. Розташованих з краю. Але цивілізоване існування європейцям не впало з неба. Вони за нього боролися: приблизно так, як ми на Майдані. Тільки почали вони це набагато раніше і продовжують робити з різних приводів. Так, у 1970-х в Амстердамі відбулася дивовижна велореволюція. Зараз ми розповімо про неї докладно – з картинками і свідченнями одного з її організаторів.

В Амстердамі живе мій давній друг Кок Оствін. Познайомилися ми в далекому 1995 році, коли я готував велопоїздку Європою. Ми з товаришами проїхали близько 1500 км по території Люксембургу, Франції, Бельгії та Голландії. Кок не тільки надіслав на всю нашу банду запрошення для отримання європейської візи, а й поселив у своєму парубоцькому флеті, коли ми дісталися Амстердама.

Кок Оствін і Олег Єльцов

Кок Оствін – дуже цікава людина: усе життя катає на велі, возив групи у велотури по всьому світу, у футбольному клубі «Аякс» працював з фанатами. У вільний час крутить педалі по Голландії, грає з друзями в баскетбол і багато читає: книжки про подорожі і географічні відкриття, з історії і антропології завжди на його столі.

Попиваючи «Амтсел» у нього вдома, розмовляючи про все, я дізнався, що Кок стояв біля витоків голландського велоруху. Мені захотілося розповісти про його досвід українським активістам: записав його спогади, перезняв фотографії з альбому Кока і відбув додому.

Незабаром написав текст, віддав до редакції… Я вже бачив матеріал з фотографіями на газетній шпальті. Але він так і не вийшов: газета невчасно закрилася. Потім навалилася купа інших справ і про голландську велореволюцію я, правду кажучи, забув.

Ми підтримували контакти з Коком усі ці роки, якось він навіть приїжджав до мене в гості. Ми катнули на велах, але, здається, цього небагатослівного голландця шокував наш трафік і непристосованість міста для веложиття.

Наша чергова зустріч трапилася минулого року, коли ми з дружиною знову приїхали в Амстердам, цього разу на громадському транспорті. Зустрілися з Коком, поблукали по Амсту, він запросив у гості. У кімнаті помічаю солідний стос фотографій, оформлених немов для виставки. Цікавлюся і дізнаюся, що виставка нещодавно відбулась у центрі Амстердама і презентував фотографії Кок. На ній він навчав молодих голландців робити революції на прикладі тієї самої велореволюціі, яку він з друзями влаштував майже півстоліття тому. Нижче – фотографії, котрі показують, як це було, і коментарі Кока, який розповідає, як вони зробили це.

Кок Оствін розповідає:

У 60-і економіка Нідерландів стрімко зростає, а з нею і зарплатня. В результаті люди купують все більше товарів, автомобілів у тому числі. Автотранспорт починає посідати нове положення в суспільстві. Міська влада вже виношує плани з руйнування цілих «застарілих» міських кварталів. У першу чергу, це стосувалося районів старого міста, де будинки перебували в жалюгідному стані і потребували великих витрат на утримання і реконструкцію. Ці плани почали реалізовувати: на місці старих будівель з’являлися багатоповерхівки, вулиці розширювалися під автотранспорт, розміщувалися автопаркінги. Усе для авто!

Для людей, які проживали в тих частинах міста, цей новий порядок перетворив їхнє життя в божевілля. Багато змушені були покинути місто, змінивши місце проживання. Для них це стало своєрідною депортацією.

Не всі здалися без бою. Незадоволені почали об’єднуватися в групи опору планам реконструкції Амстердама. Таких груп з’являлося дедалі більше. Незабаром у кожній частині міста з’явилася місцева група активістів. Крім цих локальних груп, виникли деякі спеціальні групи. Наприклад, Stop de kindermoord («Зупинити вбивство дітей»), члени якої виступали за організацію зон безпеки навколо шкіл. Також були групи, які виступали проти забруднення міста вихлопами автотранспорту. У всіх цих груп існувала спільна проблема, яку вони пропонували вирішити одним шляхом: обмежити автомобільний рух, створити можливість для комфортного і безпечного пересування на велосипеді.

На початку 70-х років одна з груп запускає платформу під назвою Amsterdam Autovrij («Амстердам, вільний від автомобілів»). Її дії охоплюють усе місто, але основні акції проводять у центрі. Одна з найбільш значущих акцій була такою. Рано-вранці активісти одночасно перекривали рух по всіх вулицях, що ведуть до центру. Для цього використовують старі авто зі звалища, натягують ланцюги і замикають їх на замки тощо. Абсолютно ніхто не може потрапити в центр за кермом автомобіля. Авторух повністю заблоковано! Для такого результату дії всіх груп у місті повинні бути чітко скоординовані. І в нас це вийшло! Перший раз у 1973 році, другий – в 1975 році.

Паралельно з цим наша платформа організовує велосипедні демонстрації. Кожну першу суботу ми сідали на велосипеди і їздили натовпом по місту 2-3 години. Спочатку збиралося близько тисячі велосипедистів, з часом нас було понад п’ять тисяч.

Нещодавно в Амстердамі відбулась фотовиставка з однієї нашої акції. Я розповідав про ті події молоді. Усі фотографії з виставки датуються 6 травня 1975 року – нашої другої акції з блокування міста.

Тоді ми з друзями зупинили рух дуже вузькою вулицею Фердинанд Болстріт. Нашою зброєю стали автомобілі після аварій і димові шашки. Ця маленька вулиця була дуже людною з потужним трафіком (машини, трамваї, автобуси та ін.) Усе це тривало протягом дня. Тут фіксували масу нещасних випадків з численними жертвами. Фердинанд Болстріт була пеклом для велосипедистів і пішоходів.

Фердинанд Болстріт

У 1973 році наша бойова група вперше блокувала цю вулицю. Через два роки ми знову повторили нашу акцію. Цього разу в найменшій і найнебезпечнішій частини вулиці, поблизу фабрики Heineken. Увечері напередодні акції розшукали автомобілі після аварії і притягнули їх у навколишні двори. У той час не було проблемою знайти розбиті машини. Тоді господарі просто кидали старі й розбиті авто на вулиці, після чого вирушали в автосалон за новими.

Я відповідав за димову завісу. Дізнався хімічний склад «димовухи», приготував свої снаряди на кухні і носив у сумці на плечі під час акції.

Наступного ранку ми збираємося біля автоуламків і штовхаємо їх на Фердинанд Болстріт. Робимо це до того, як почнеться ранковий трафік. Ми розставляємо автопотвор на запланованих місцях, швидко знімаємо колеса і ставимо навколо димові шашки. Незабаром з’являється поліція. Тут мені довелося тікати від копів, тому що вони почали мене переслідувати як головного винуватця димовух. Я виявився фізично підготовленішим краще за поліцейських і їм не вдалося запроторити мене до відділку.

А тим часом на вулиці збирається маса роззяв, утворюється грандіозний корок з авто… Через годину поліція звільняє від автоуламків проїжджу частину, рух відновлюється.

Ми дійшли свого! Газети прорекламували наші акції, виклали наші вимоги. Матеріали ілюстровано професійними фотографіями. Цій частині нашої діяльності ми приділяли особливу увагу. Тому завжди попереджали про підготовлювану акцію одного перевіреного журналіста. Він обіцяв не повідомляти поліції і жодного разу нас не підвів.

Нове мислення

Наші акції не тільки стали вселюдно відомими, а й спровокували політичні і громадські дискусії про безпеку дорожнього руху, поліпшення громадського транспорту, підвищення якості життя і особливої ​​уваги до потреб велосипедистів і пішоходів. І в цих дискусіях ми доводили, що слід не знищувати старе місто, історичні будівлі і не відбудовувати все заново під потреби автомобілістів. Натомість слід ремонтувати старий житловий фонд та адмінбудівлі, а архітектурні нововведення застосовувати дозовано і вкрай обережно.

Підсумок: у результаті наших активних дій і політичної дискусії, яка відбулась по тому, Амстердам починає розвиватися в напрямку, дружньому для велосипедистів і пішоходів. З’являються спеціальні велосипедні доріжки, вулиці без магазинів і т.п. Цей процес не одномоментний, він розтягнувся на десятиліття і триває досі. Таким чином, 2019 року Ferdinand Bolstreet майже звільнений від автомобільного транспорту! Через 44 роки після нашої акції 1975 року! Раніше, у вісімдесятих роках, частина Фердинанд Болстріт була повністю вільна від автомобілів – там, де ми проводили нашу акцію біля фабрики Heineken. На решті частини вулиці трафік різко впав, з тієї причини, що в центр уже не можна було проїхати по цій вулиці через ту її частину, яку віддали пішоходам і велосипедистам.

Ще однією причиною успіху нашої велореволюціі став стрімкий розвиток ринку велосипедів. З кінця 1970-х почали з’являтися сучасні, красиві, зручні і надійні моделі. З роками це змінило ставлення людей до велосипеда. Сьогодні їхні власники пишаються своїми сталевими кіньми, веложиття стало модним і престижним. Люди полюбили велосипедну їзду, все більшої популярності почали здобувати заміські велоподорожі, виїзди на далекі відстані…

1. Ми підбираємо одну з аварійних машин в провулку Фердинанда Болстріта.

2. Ми майже «доїхали» до місця акції.

3. Ми прибули на Фердинанд Болстріт з першими двома автомобілями після аварії. Трамвай просто проїжджає повз.

4. Автобус може проїхати, але тоді він заблокує вулицю. Попереду видно журналіста, який фотографує нашу акцію.

5. Картина з близької відстані. Деякі туристи в автобусі виглядають спантеличеними.

6. Виставляємо автомобілі на свої місця, щоб ускладнити роботу поліції з розбирання автозавалу. Димові шашки готові до застосування. Одну з них я тримаю в руці.

7. Цей автомобіль перевернути виявилося простіше. Імовірно через спущену шину. BMW намагається прорвати блокаду.

8. Тепер ми знімаємо колеса. Це складніше робити з боку поліції.

9. Просто ставлю димовуху.

10. Крупний план барикади посеред вулиці.

11. Мої саморобки починають диміти.

12. Загальний вигляд барикади з трьома автомашинами і димовими шашками.

13. Диму стає більше…

14. …ще більше. Чудова картина! Завали і димовуха. Автополіція ще не прибула.

15. Дим від моїх бомб розсмоктався. Люди приходять подивитися, що відбувається. Суспільний інтерес значний.

16. Поліція прибирає наш автохлам. Через годину вулиця знову вільна. Але ми отримали гучну рекламу нашої акції.

17. Це фото однієї з велодемонстрацій за участю тисяч учасників. Кожну першу суботу місяця ми здійснювали 2-3-годинні велосипедні тури по місту. Це той самий 1975 рік, поблизу Ван Вустріта.

Фото Kom Kijken

U-Cycle (ГО «Асоціація велосипедистів Києва») — це експертна громадська організація, яка просуває велосипед як безпечний зручний транспорт. Ви можете підтримати нашу діяльність у різний спосіб.

U-Cycle — це yoU, Urban, Ukraine.

ПОДІЛИТИСЯ