Ірина Бондаренко,
координаторка з національних питань
Асоціації велосипедистів Києва

«Найкращий спосіб побачити і зрозуміти нове місто – це поїздити по ньому на велосипеді», – цей висновок я зробила після чергової подорожі, в якій велосипед відкрив мені нові грані Санкт-Петербурга, Севільї, Нюрнберга, Відня, Берліна та Москви. Тому я вагалась зовсім трохи, коли потрапила в Батумі, побачила червону (вело)доріжку і зовсім випадково знайшла центр, де продавали картки на міський велопрокат «БатумВело».

Маша з сервісу «БатумВело» пояснила мені, що зараз є лише картки на рік і на 5 годин. Застава за картку – 10 ларі, кожна година на велосипеді – 2 ларі. Велосипед можна взяти на будь-якій станції, приклавши картку до стенду, і повернути на будь-якій іншій станції, де є вільна стійка.

Зараз, у квітні, не всі станції працюють, тому Маша обвела мені на безкоштовній інфоцентровській карті ті станції, що точно приймуть велосипед, а також лишила свій телефон, «на випадок, якщо якась станція не працюватиме, подзвоніть мені, я її перезавантажу через комп’ютер». Наостанок Маша майже випадково поправила мені замочок на курточці, який постійно заїдав, і після цього дбайливого жесту я полюбила «БатумВело» назавжди.

Поки не сіла на велосипед.

Хто їздив на NextBike раніше, знає, що воно важить понад 20 кг і має три швидкості «на всі три випадки життя». Тому нічого надзвичайного від них не очікують, їдеш собі під 15 км/год і лишаєш, де зручно і де знайдеш вільне місце.

Але цей «некстбайк» виявився найгіршим, на якому я будь-коли їздила. Як я не вкручувала, він не розганявся більше 8-10 км/год, хіба що з пандусу вниз. Тому 5 км по набережній в бік Туреччини і 5 назад я їхала півтори години і насолоджувалася морем, сонцем і видом на літаки, що злітають.

Окрім «некстбайків» туристи мають можливість взяти в прокат «звичайні» велосипеди, у діапазоні від нових Merida до дуже старих Bianchi. Переважно туристи саме їх і вибирають, бо «звичайний» велосипед коштує 10 ларі за 3 години, а «некстбайк» – 20 ларі за 5 годин, але хто ж витримає на ньому 5 годин?! Я ж планую на ньому їхати ще в ботанічний сад, що за 10 км від центру.

Велосипед одразу структурує всі думки, тому якщо попередня частина подорожі по Грузії зробила з мене розслаблену пофігістичну туристку, то велосипед змусив думки працювати у дослідницькому напрямку, і уже за півгодини я сиділа на набережній на лавці і рахувала велосипедистів.

Отже, у годину пік (18:00-18:30) по велодоріжці на набережній Батумі проїжджає близько 160 велосипедистів на годину. З них 75% рухаються по викладеній фем-плиткою велодоріжці, 15% – по широкій пішохідній частині, де доволі багато пішоходів.

17% велосипедисток.

Лише двоє туристів тошнили на «некстбайках» (росіяни, я їх добре чула). Більшість велосипедистів – туристи, підлітки, батьки з дітьми. Лише двоє чоловіків скидалися на «байк-ту-воркерів», але точно сказати неможливо.

Також лише 2 велосипедистів були у шоломах, причому один на вилизаному Focus, а інша – на кросовому Felt з купою туристичного багажу і карематом, прив’язаним поверх баулів. Пізніше я бачила її у старому місті Батумі, вона шукала свій готель, запитуючи місцевих англійською, а місцеві радісно відповідали їй російською, розмахуючи руками і вказуючи на сусідню вулицю.

Велодоріжка на набережній – це 2,5-3-метрова, відділена пальмами смуга червоної фем-плитки, між якою і морем лежить пішохідна зона. Велодоріжка двостороння, і нею постійно пересуваються пішоходи, яких зовсім не складно об’їхати (особливо зважаючи на відсутність у «некстбайка» дзвіночка).

Інші велодоріжки Батумі – це класична суміш першого міського експерименту та державних будівельних стандартів.

Якщо буду жива після сьогоднішньої поїздки до ботанічного саду на цьому зеленому “тошнотику”, то викладу ще трохи фото і опису.

Мене попередили, що “водії у нас дуже нестабільні, 9 км без велодоріжки може бути небезпечно”, але я запевнила, що я very experienced cyclist, і на мене махнули рукою. Побачимо сьогодні!