Спільнота U-Cycle: Сергій Левченко

У серії інтерв’ю «U-Cycle — це yoU, Urban, Ukraine» знайомимо вас з нашою спільнотою. Ми не лише експертна громадська організація, а й спільнота однодумців, яка об’єднує команду офісу та ради, членів, друзів і волонтерів організації. Знайомтеся, Сергій.

Чим ви займаєтесь у U-Cycle?

Я беру активну участь у подіях організації вже багато років — приїжджав на флешмоби «Велосипедом на роботу» (весняний, осінній і зимовий), велопаради, протестні акції, велошколи з безпеки руху, велоекскурсії. Став членом Асоціації велосипедистів Києва, здається, в 2012 році, у тому самому році я вперше брав участь у Велопараді вишиванок на День Незалежності. У 2022 році вперше став волонтером Підрахунку велосипедистів.

Для мене важливо показати іншим, що велосипед — це не тільки катання по вихідних, а ще й зручний міський транспорт. Я все своє життя їздив на роботу велосипедом, незалежно від відстані та пори року. Тому я хотів показати своїм прикладом, що це можна і зручно робити. На багатьох публічних велосипедних подіях до мене часто підходили журналісти, щоб взяти коментар, тому я мимоволі став ще й спікером велоруху (сміється).

Цей прапорець BikeToWork Сергій Левченко пошив сам. Фото: Євген Гончаренко

— Який у вас професійний досвід?

За освітою я інженер-зварювальник, закінчив КПІ. Після армії працював інженером-конструктором на київському заводі порційних автоматів, потім в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона НАН України конструював обладнання для плазмової різки металів. На початку 90-х, коли народилася дочка, довелося перейти працювати на швацьке підприємство розкрійником тканин. Там мені дуже став у пригоді мій конструкторський досвід, а зарплатня була значно більшою. Потім запропонували повернутися в інститут, де взяв участь у проєктуванні обладнання для плазмової обробки матеріалів. Зараз уже на пенсії.

Фото: Віктор Крук

Чи є у вас волонтерський та активістський досвід?

Мій активізм почався з велоруху, мені це стало цікаво. Я вже не пригадую, коли саме це почалося, можливо, з акції на День соборності 22 січня 2012 року. Я дізнався про цей захід з інтернету. Окрім живого ланцюга людей на мосту Патона, мала проїхати велоколона з українськими прапорами. Але був такий снігопад, що на велосипедах приїхали тільки я та ініціатор велоколони Віктор Крук. Ми з ним удвох з прапорами декілька разів проїхали мостом вздовж людей, які нас вітали. Дуже пишався собою, який я молодець, що приїхав. Це був мій перший велозахід.

Пригадую, як їздили на Веломарш Гідності під час Майдану. Велосипедисти приєдналися до АвтоМайдану і поїхали 29 грудня 2013 року до резиденції Януковича під Києвом. Пам’ятаю, що міліціонери стояли перед резиденцією рядами. Серед них було багато вже в поважному віці, але цікаво і смішно було те, що вони всі стояли у формі рядових. По дорозі назад приїхали до маєтку Медведчука, мене тоді вразив височенний паркан десь метрів із п’ять заввишки.

Запам’яталась також акція під Кабміном з вимогою встановити швидкість у місті 50 км/год, яка була у травні 2016 року.

Окрім масових подій Асоціації велосипедистів Києва, а потім U-Cycle — флешмобів, велопарадів, Європейського тижня мобільності, я багато разів брав участь в інших велоподіях Києва: Критичній Масі, Велодні Києва, Ретро Круїзах тощо. 

Долучив до велоруху і свою дружину, ми разом з нею і нашою собачкою Беккі неодноразово брали участь у Велопараді дівчат та інших заходах.

Сергій Левченко з дружиною на Велопараді дівчат 2015.
Фото: Кореспондент / Таїсія Стеценко

Що для вас велосипед? Скільки км наїздили в житті?

Кілометри я не рахую, бо велосипед зі мною змалку. Спочатку був велосипед «Україна» — один на двох з братом, а потім ще перевезли з Ніжина від тітки німецький велосипед і їх стало вже два. Катались у Голосіївському лісі. Поїхали з братом одного разу до Чернігова, їхали дві доби, ночували в стогу сіна, але потім на п’яту точку не міг ні сісти, ні встати. Ця історія навчила мене, що краще таких раптових велоподорожей не робити на велику відстань.

Як транспорт почав використовувати велосипед в армії, коли служив у Чугуєві Харківської області. Я був командиром взводу, а жив на квартирі за кілька кілометрів від військової частини. Купив старенький велосипед і їздив на ньому на службу. Був єдиний військовий у частині, який на службу їздив на велосипеді.

Після армії, коли демобілізувався і повернувся в Київ, то пішов працювати на завод. Там не можна було з велосипедом заходити, бо була одна прохідна на весь завод і не пропускали з ним. Велосипедом знову почав їздити на роботу, коли перейшов працювати в Інститут Патона. Там теж не можна було заходити з велосипедом, то я пристібав його на вулиці біля металевих воріт. Я живу на Печерську, але навіть коли наш відділ перенесли на Шулявку, то завжди намагався  їздити на роботу велосипедом. При цьому я перекидав його через паркан позаду території, бо теж була прохідна з вертушкою. 

Я був один, хто їздив на велосипеді. Колеги дивились на мене, як на дивака. Географія моїх щоденних поїздок по Києву на велосипеді на роботу і не тільки доволі широка: вул. Дегтярівська за метро Шулявська, вул. Полярна за метро Героїв Дніпра, вул. Марка Вовчка біля Пташиного ринку на Куренівці, село Новосілки за ВДНГ, де жили батьки дружини, вул. Хорива на Подолі. Коли я знову повернувся працювати в інститут, я вже мав складаний велосипед, складав його перед входом і заносив до себе у відділ — до мене претензій не було. 

Ми брали велосипед навіть на море, коли їздили відпочивати з родиною. Розбирав його, щоб перевезти в поїзді, а потім збирав і катався. Коли ми відпочивали в Криму, то жили за 5 кілометрів від моря і я возив на своєму велосипеді всю сім’ю — дружину саджав на раму, починав рухатись, а маленький син ззаду підбігав і заскакував на багажник.

В мене були різні велосипеди, був у мене й автомобіль. Але за свій майже 50-річний досвід використання велосипеда як транспорту по місту, я дійшов твердого висновку, що для цього найбільше підходить саме складаний велосипед. У мене зараз є 5 складаних велосипедів. Три у мене і два у дружини. Навіщо стільки? Один, з колесами 20”, я використовую взимку, на ньому стоять ширші шини, що безпечніше взимку. Другий теж 20”, американський DAHON я використовую для поїздок на роботу. Третій теж DAHON, але з 16” колесами, служить для поїздок із використанням міського транспорту, метро, а також для не таких далеких щоденних поїздок у магазини, на пошту, в аптеки, поліклініку тощо. До речі, усі мої три велосипеди обладнані планетарними втулками, в яких передачі перемикаються всередині втулки. 

Літній флешмоб Велосипедом на роботу, 18 червня 2015 року. Фото: АВК / Оксана Шиян

Мої велосипеди мають 8, 7 і 3 швидкості. Здається, що стільки швидкостей недостатньо для їзди по пагорбах Києва. Мої аргументи наступні. Для їзди по місту у справах не потрібні і навіть небезпечні високі швидкості. Заважають корки, світлофори, машини на узбіччі, пішоходи, електробайки та ін.  Оптимальна швидкість на велосипеді в умовах міста — 15-20, максимум 25 км/год. Виходячи з цього, можна підібрати величину привідної зірочки такою, що забезпечує саме таку швидкість. При цьому мінімальної швидкості буде достатньо для підйому  на будь-який пагорб. Мій найменший велосипед має лише 3 швидкості. При цьому я на ньому багато років теж їжджу на роботу з  Печерська на Поділ, тобто спускаюся вниз на Хрещатик далі по Володимирському узвозу на Поділ і це 7 км. Дорога туди  займає десь 25 хв і назад 35 хв. Взимку трохи довше з питань безпеки. До речі, шолом я вдягаю тільки взимку, коли слизько. Мені цілком достатньо 3 швидкості, не кажучи вже про 7 та 8.  

Зимовий день Велосипедом на роботу в Києві, 12 лютого 2016 року. Фото: АВК

Моя дружина  використовує велосипед тільки для відпочинку. Ми разом їздимо на велопрогулянки в Гідропарк, Маріїнський парк та беремо участь у різних велозаходах. До речі, вона також пройшла навчання у велошколі з безпеки руху, тоді ще проводила заняття Ксенія Семенова. Щодо велосипедів дружини, то в неї один для поїздок по рівній місцевості, а другий — для поїздок по пагорбах, бо він має 27 швидкостей. Зараз цей велосипед віддав користуватися доньці. 

Родина Левченків на Велодні в Києві, травень 2018 року. Фото з архіву Сергія Левченка

Зберігаю велосипеди вдома, вони не займають багато місця: зимовий велосипед у коридорі на шафі, один стоїть вертикально у коридорі біля стінки за дверима, і ще два — під столом на балконі.

Отже, велосипед для мене — це вже давно стиль життя.

Фото Беккі з архіву Сергія Левченка

Звідки ви дізнались про організацію вперше?

Від Віктора Крука, з яким ми їздили в День Соборності на міст Патона. Він часто приїжджав фотографувати різні акції, в т.ч. велосипедні. Від нього я дізнався, що є громадська організація «Асоціація велосипедистів Києва», яка просуває велоінфраструктуру, популяризує велотранспорт і підвищує безпеку руху.

Чому ви приєднались до спільноти U-Cycle?

Я захотів приєднатися, бо відчув, що організація стосується саме мене. Зрозумів, що не я один такий дивак їжджу велосипедом по Києву, а є ще люди, яким це цікаво. Та ще й не просто їздити, а створювати можливості для зручного та безпечного пересування велосипедом.

Яке найбільше досягнення, до якого ви були долучені в U-Cycle?

Усі досягнення організації вважаю і своїми теж. Як член спільноти і активний користувач велосипеда в Києві, я цьому сприяю. Найбільше ціную оновлені державні будівельні норми (ДБН), які зобов’язують робити велодоріжки при будівництві та ремонті вулиць і доріг, а також велосипедну інфраструктуру, яка нарешті почала з’являтися в Києві протягом останніх років.

Найбільша поразка?

Засмучуюсь, коли бачу запарковані машинами велодоріжки і велосмуги в Києві. Я сам колись двічі потрапляв у ДТП на велосипеді. Одного разу мене підрізав тролейбус при заїзді на зупинку. Після цього випадку я став чіпляти бічне дзеркало на велосипед не згори руля, а під рулем. При цьому воно не виступає далеко вліво, що, як виявилося, досить небезпечно, ліва рука не заважає огляду, бо дзеркало під рукою. Другий випадок стався, коли їхав дорогою на роботу бульваром Лесі Українки. Я проїжджав повз припарковані машини і двері однієї з них переді мною різко відчинились. Дуже сильно вдарився об ці двері і впав на дорогу. Слава Богу, транспорт, який їхав по дорозі, встиг вчасно зупинитись, тож я і велосипед залишилися цілими. Після того випадку почав їздити по тротуару, порушуючи правила дорожнього руху. Потім на цих місцях з’явилися смуги громадського транспорту, по яких дозволено їхати велосипедом. Наші спільні зусилля дають результати і цим я дуже задоволений.

Який випадок із вашої діяльності в U-Cycle найбільше запам’ятався?

Коли я виграв конкурс на найкращий діловий лук на Майдані Незалежності під час весняного флешмобу Велосипедом на роботу в 2019 році. Як переможець конкурсу я отримав приз — дорогий наворочений годинник з інтернетом, пульсометром і т.д. Подарував його сину, бо він у мене спортсмен, йому він більше потрібний. Коли я отримав перемогу в конкурсі, то відчув, що недаремно цим займаюсь усе життя.  

U-Cycle — це експертна громадська організація, яка з 2007 року адвокатує велоінфраструктуру, популяризує велотранспорт і підвищує безпеку руху.

U-Cycle — це спільнота однодумців, об’єднаних спільними цінностями, місією та метою.

U-Cycle — це yoU, Urban, Ukraine.

Наша місія — створювати можливості для зручного та безпечного пересування велосипедом.

Наші цінності: чесність, рівність і відкритість, довіра, співпраця, експертність, відповідальність, проактивність, сталий розвиток.

photo
Марина Блудша

комунікаційна менеджерка U-Cycle

ПОДІЛИТИСЯ