— Чим ти займаєшся в U-Cycle?

Я голова організації з 2023 року, два роки тому мене обрали на Загальних зборах членів головою Ради U-Cycle (ГО «Асоціація велосипедистів Києва»). Як голова я працюю з іншими членами та членкинями  Ради, ми визначаємо стратегічне бачення розвитку організації, а разом з командою офісу формулюємо детальний план роботи. Також це представницька роль з правом підпису, тому я можу, наприклад, підписувати колективні звернення від імені U-Cycle.

Доти я була представницею Ради протягом двох термінів. Головою нашої громадської організації можуть обрати лише тих, хто був членом Ради. Крім того, я патронка Юсайкл і по можливості підтримую класні події та поширюю інформацію. Наприклад, перед Крилатим веломаршем у 2023 році я купила новий велосипед і запросила подружок. Дуже рада, що вдалося тоді зібрати необхідну суму й допомогти БФ Гуркіт купити дрони.

На старті національної кампанії «Велосипедом до школи» я робила дослідження з учителями, поліцейськими та велоактивістами про кращі практики викладання правил дорожнього руху для велосипедистів і пішоходів у школах кількох українських міст. Дуже рада, що в організації попри вторгнення продовжили кампанію та досягли поставлених цілей. Велосипед — це доступний транспорт в Україні і треба на ньому вчитися пересуватися безпечно.

Багато років я допомагаю робити Підрахунок велосипедистів у Києві, була там у різних ролях: рахувала на перехрестях, координувала, аналізувала та обробляла зібрані дані. Це волонтерське учасницьке дослідження, коли велосипедисти рахують велосипедистів. До того ж, як виявилося, це дуже класний метод залучення і формування спільноти. Ми збираємо дані з 2014 року і в нас є статистика велотрафіку за 10 років, це унікальні дані. Для мене Підрахунок велосипедистів — це синергія, коли одночасно 30-40 людей виходять на вулиці і роблять дуже просту справу — рахують велосипедистів. Це феномен колективної дії. Я вважаю, що ми мало використовуємо дані, отримані за ці 10 років завдяки підрахунку велосипедистів, для планування велосипедної інфраструктури.

Для мене важливий у нашій роботі не лише її експертний бік, а й активізм. Я була на лежачому протесті під стінами КМДА «Досить нас вбивати», коли збільшилася кількість ДТП. Це мене емоційно вмикає, бо розумію, що я теж можу опинитися на місці жертви велоДТП. Пам’ятаю, як ми думали з колегами про формат акції та вибирали між блокуванням Хрещатика і лежачим протестом на сходах міської адміністрації. Я тоді часто бувала в Берліні і більше знала про креативні акції тамтешніх велоактивістів. Наприклад, вони заїжджали в річку Шпреє на велосипеді, аби показати, що місто топить надії на розвиток велоінфраструктури. Мені здається, це прекрасна акція.

Також я завжди багато допомагала організації з коментарями ЗМІ, ще в часи щорічних флешмобів «Велосипедом на роботу» та Велопараду дівчат. Ці масові заходи завжди збирали багато журналістів і журналісток, тому сприяли промоції велотранспорту в Києві та Україні загалом.

Велофоруми — це окрема моя любов, шкода, що поки вони на паузі. У різні роки я модерувала кілька панелей на цій міжнародній конференції про розвиток велотранспорту. Мій перший Велофорум як учасниці був у Львові 2014 року. Я люблю конференції, бо це й нетворкінг, і можливість послухати досвід інших країн: Німеччини, Великої Британії, Польщі та ін. Я була на Велофорумах у Львові, Кривому Розі та Миколаєві.

Ще в мене був досвід менторства на літній школі U-Cycle «Вулиці для людей» у 2021 році. Як запрошена менторка координувала групу, котра розробляла проєкт для вулиці Волоської на Подолі в Києві, де я живу.

— Який у тебе професійний досвід? 

Зараз я працюю в напрямі Відновлення на місцевому рівні у шведсько-українській програмі Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні». 

За освітою я соціолог. Навчалася на кафедрі соціології в Києво-Могилянській академії, перші 6-7 років працювала в соціологічних дослідженнях у великій дослідницькій компанії КМІС (Київський міжнародний інститут соціології). Мій фокус — суспільно-політичні теми, навіть брала участь в організації екзит-полів на виборах та підрахунку їхніх результатів. Тематика досліджень була дуже різною — від здоров’я до якості сполучення між окупованими та українськими територіями та жіночого підприємництва. У 2017 році я перейшла працювати в аналітичний центр CEDOS і брала участь у дослідженнях про міський активізм та співпрацю службовців з активістами в українських містах. Тоді те, що ми зараз розуміємо як партисипацію, тільки починалося, і важко було уявити, наприклад, Київську майстерню міста.

Пізніше я почала працювати як незалежна консультантка в проєкті «Інтегрований розвиток міст в Україні» GIZ. Моя робота полягала в написанні стратегічних документів — концепцій інтегрованого розвитку міста або громади. Брала участь у підготовці концепції інтегрованого розвитку Подільського району в Києві і Мелітополя. Мала досвід роботи на Школі просторового планування CANactions, де було задіяно 30 громад, а місцеві мешканці залучалися до планування. Також працювала в Полтавській громаді разом з Інститутом розвитку міста, щоб адаптувати Концепцію інтегрованого розвитку міста до території громади. 

Після деокупації Київщини була менторкою в школі про відбудову в Бородянці, де ми розробляли концепцію реабілітаційного центру для військових. Також як фасилітаторка працюю з командами, організаціями, інституціями в супроводі стратегічних процесів і планування діяльності. 

— Чи є в тебе волонтерський та активістський досвід?

Оскільки я живу в Києві, то життя тут — це постійна боротьба з перешкодами та недоліками. Якщо ти вибираєш залишитися і боротися за гарну велоінфраструктуру, зелені зони та зручну транспортну інфраструктуру загалом. 

Я підтримую ініціативи друзів і колег, наприклад, проєкти Громадського бюджету. Після повномасштабного вторгнення почала підтримувати благодійний фонд «Гуркіт»: у 2023 році ми з друзями одними з перших запустили колективний збір, тоді вдалося зібрати 440 тисяч гривень. Найбільше, напевно, волонтерю в Юсайкл.

— Що для тебе велосипед? Скільки км наїздила в житті?

Велосипед спочатку був для мене реабілітацією. У 2012 році я отримала серйозну травму, бо не впоралася з керуванням під час спуску на лижах. Треба було відновлювати м’язи на коліні і мені порекомендували велосипед як хороший тренажер. До травми я їздила велосипедом лише в парк, а потім почала їздити велосипедом на роботу, у відпустку, довгі подорожі: Крим, Туреччина, Чорногорія, Латвія. Це для мене заміна медитації, ти відпочиваєш і перезавантажуєшся.

За весь цей час у мене було 4 чи 5 велосипедів: якісь із них я дарувала, якісь вкрали. Я спокійно до цього ставлюся, це як колообіг велосипедів у природі.

Зараз для мене велосипед — це доступний транспорт, у якого купа переваг: свобода від заторів, розкладу громадського транспорту, сама планую свій час і можу швидко доїхати, куди мені потрібно. Також завдяки велосипеду в мене з’явилося багато друзів та однодумців.

— Звідки ти дізналась про організацію вперше?

З білбордів «Київ — велосипедне місто», де були пам’ятники Богдану Хмельницькому, а також Кий, Щек, Хорив і Либідь з велосипедами. Я тоді подумала: ну яка ж крута соціальна реклама! Люди, які її придумали — точно класні, треба з ними познайомитися.

— Чому ти приєдналася до команди U-Cycle? 

Я хотіла, щоб у Києві було комфортно і безпечно їздити на велосипеді. У 2013 році якраз почала використовувати велосипед як транспорт і їздила на роботу з Дорогожичів на Поділ. А 2014 року почався процес формування велоконцепції Києва і я долучилася до консультацій як практикуюча велосипедистка. Планування на основі користувацького досвіду мене дуже захопило! Я залишаюсь у U-Cycle, бо досі вірю, що такий підхід працює найкраще.

— Яке найбільше досягнення, до якого ти була долучена в U-Cycle?

Розробила Концепцію розвитку велоінфраструктури Опішнянської громади разом із Катериною Шульгою на замовлення селищної ради. Велоконцепцію вже почали успішно втілювати, це приємно. Не менше 10 разів рахувала велосипедистів у Підрахунку. Раз була на зимовому флешмобі Bike2Work. Найбільшим досягненням організації загалом вважаю стабільну та послідовну роботу з темою вело, доступності, безпекою руху в Києві — це ще та боротьба. Моя повага всьому персоналу, Раді, всім, хто в різний час зробив свій внесок у нашу роботу і продовжує це робити.

— Найбільша поразка?

У U-Cycle все ок, а от поразка Києва — це не виконувати Концепцію розвитку велоінфраструктури, не прислухатися до велоспільноти, закрити велосектор у Департаменті транспортної інфраструктури КМДА та не враховувати велоінфраструктуру при ремонтах вулиць і мостів.

— Який випадок із твоєї діяльності найбільше запам’ятався?

Як польському експерту на Велофорумі у Львові хотіли подарувати футболку з Богданом Хмельницьким і велосипедом. Значення міжкультурної комунікації важко переоцінити:)

U-Cycle — це експертна громадська організація, яка з 2007 року адвокатує велоінфраструктуру, популяризує велотранспорт і підвищує безпеку руху.

U-Cycle — це спільнота однодумців, об’єднаних спільними цінностями, місією та метою.

U-Cycle — це yoU, Urban, Ukraine.

Наша місія — створювати можливості для зручного та безпечного велосипедного руху.

Наші цінності: чесність, рівність і відкритість, довіра, співпраця, експертність, відповідальність, проактивність, сталий розвиток.